Неподалік Токійського міжнародного форуму, серед бетонних хмарочосів і людських потоків, є одне архітектурне рішення, яке можна назвати по-справжньому революційним. Це — скляний козирок станції Юракутьо, спроєктований ірландським архітектором Тімом Макфарлейном. З першого погляду він здається простим: прозора конструкція, яка наче зависає в повітрі. Але за цією простотою — багаторічна боротьба за ідею, технічні виклики та сміливі інженерні рішення.
Проблема, яка стала початком
Коли йшлося про реконструкцію входу до станції Юракутьо, однією з умов було збереження огляду з вікон Токійського міжнародного форуму. Традиційний навіс на металевих стійках просто не проходив по візуальним вимогам. Усі 18 запропонованих конструкцій були відхилені замовником.
Тоді архітектор запропонував щось принципово інше — суцільноскляний козирок, який би не потребував підтримки з металу. Ідея виглядала ризикованою, адже на той час не існувало чітких норм для розрахунку навантажень на великі скляні конструкції.
Ідея, яка змінила підхід
Макфарлейн спроєктував козирок довжиною 10,6 м, що тримався на скляних балках-консолях. Кожна з них складалась із чотирьох з’єднаних скляних панелей. Жодного клею — лише спеціальні болтові кріплення з нержавіючої сталі:
Випробування, які довели ефективність
Перед тим, як конструкцію допустили до реалізації, компанія Asahi Glass провела серію тестів у Лондоні. Виявилось:
За перші 4 роки експлуатації козирок пережив два тайфуни та землетрус у 6 балів — без пошкоджень.
Чому це актуально зараз
Цей проєкт став знаковим і показовим для архітекторів усього світу. Він:
Надихнув на створення прозорих конструкцій без зайвих опор і рам.
Урок для інженерів та дизайнерів
Якщо вам здається, що завдання неможливе — шукайте нестандартне рішення. Скло як матеріал може значно більше, ніж ми звикли вважати.